Брайан Джонсон заявив, що клонував себе: що насправді вирощують у лабораторії

21 липня 2026 року біохакер Брайан Джонсон написав, що “клонував себе як немовля”. Формулювання миттєво розлетілося мережею, хоча йдеться не про клонування людини, а про індуковані плюрипотентні стовбурові клітини — технологію, яку наука використовує вже майже двадцять років. Розбираємось, що Джонсон зробив насправді, і наскільки далеко сьогодні просунулась регенеративна медицина.

Коротко:

У своєму дописі в X Брайан Джонсон написав: “Я щойно клонував себе… як немовля”, і пояснив навіщо: стати “власним донором крові”, тестувати терапії на клоні, вирощувати органи для трансплантації, вводити собі “молоді клітини”. “Малюк Брайан”, за його словами, живе в чашці Петрі.

Заява з’явилась через кілька тижнів після діагнозу “автоімунний гастрит” — невиліковного захворювання, при якому імунна система атакує слизову шлунка. Джонсон назвав діагноз поштовхом до пошуку нових способів відновлення організму, а “клон” — першим прикладом. 

Він додав, що подібну технологію вже застосовують у клінічних випробуваннях при Паркінсоні, для серця й зору, і тут він має рацію: такі випробування справді існують. Але це не має нічого спільного з клоном у звичному сенсі слова.

Джонсон здав кров, з якої виділили клітини, і застосував до них фактори Яманаки (Yamanaka factors) — чотири білки, що повертають зрілу клітину в ембріоноподібний, плюрипотентний стан. Такий результат називають індукованими плюрипотентними стовбуровими клітинами, iPSC. Це той самий метод, за який Шинья Яманака отримав Нобелівську премію 2012 року.

Результат — не копія людини, а популяція клітин у культуральній посудині, без мозку, серця чи будь-якого органу. Видання Vice, звертаючись до фахівців із клітинної біології, зазначає: описане Джонсоном найімовірніше і є класичне отримання iPSC. Лабораторію він не назвав і незалежних даних не опублікував, тож доступна лише його власна заява.

Клонування — це створення нового організму з тим самим набором ядерної ДНК, що й у донора, як у випадку вівці Доллі: через ембріон і далі живу істоту. Джонсон не проходив жодну зі стадій. Не було ні яйцеклітини, ні ембріона, ні спроби виростити організм. iPSC отримують без запліднення, тому його клітини фізично не можуть розвинутись у нову людину.

Термін “генетичний клон” щодо iPSC вживають не випадково, адже ці клітини несуть майже ту саму ядерну ДНК, що й донор. Саме тому дослідники обговорюють ризик поєднання технології з іншими методами для репродуктивного клонування, і це прямо заборонено в більшості країн. Але це стосується гіпотетичного зловживання, а не того, що зробив Джонсон.

iPSC — це клітини крові чи шкіри дорослої людини, яким “стерли пам’ять” про те, чим вони були, і повернули здатність перетворюватися майже на будь-який тип клітин організму.

У людини беруть невелику кількість клітин крові або шкіри. У лабораторії в них активують чотири гени, фактори Яманаки. Вони вмикають і вимикають ділянки ДНК, що відповідають за “спеціалізацію” клітини. 

За кілька тижнів клітина втрачає ознаки зрілої тканини й набуває властивостей, близьких до ембріональних стовбурових клітин. Далі iPSC можна направити хімічними сигналами в потрібну сторону, і клітина перетвориться на нейрон, клітину серця, сітківки чи печінки. 

Оскільки клітини походять із самого пацієнта, вони генетично збігаються з донором, і імунна система теоретично не має причин їх відторгати.

Варто розділити лабораторні дослідження й клінічні випробування на людях. У лабораторіях iPSC використовують для моделювання хвороб і тестування ліків на клітинах пацієнта, ще до випробувань на людях. Це найпоширеніше застосування технології сьогодні.

У клінічних випробуваннях iPSC-похідні клітини вже застосовують у кількох напрямках. При Паркінсоні дослідники в Кіото трансплантували пацієнтам дофамінові нейрони з iPSC донора й зафіксували поліпшення рухових функцій без пухлин. 

При дегенерації сітківки у New England Journal of Medicine описали пересадку пацієнту шару пігментного епітелію сітківки з його iPSC, який прижився і лишався стабільним щонайменше рік.

Це реальні результати, але йдеться про окремі типи клітин чи тонкі шари тканини, а не про цілі органи. Жодне з цих випробувань не доводить, що можна виростити функціональну нирку, печінку чи серце.

Окрема технологія, яку часто плутають з iPSC, — органоїди. Це тривимірні структури з кількох типів клітин, вирощені зі стовбурових клітин у лабораторії, які відтворюють деякі риси конкретної тканини. Наприклад, це може бути мініструктура кишківника чи печінки розміром у кілька міліметрів. Вони можуть виростати з тих самих iPSC, але для цього їх змушують самоорганізовуватися в тканиноподібну структуру.

Головне застосування органоїдів сьогодні — моделювання хвороб і тестування ліків. На органоїдах із клітин пацієнта перевіряють як пухлина реагує на терапію ще до лікування самої людини. 

Є й перші спроби пересадки, але поки лише на тваринах. У 2024 році команда з Cincinnati Children’s відновила пошкоджену стінку кишківника кишковими органоїдами на мишачій моделі, а не у випробуванні на пацієнтах. Органоїд — не мініатюрний орган, а модель, яка відтворює лише частину структури й функцій справжньої тканини.

Крім iPSC та органоїдів, регенеративна медицина розвиває ще кілька напрямків, і кожен працює за власним принципом.

Тканинна інженерія — найстаріший і найбільш клінічно перевірений підхід. Клітини пацієнта розмножують у лабораторії й наносять на каркас потрібної форми, що розсмоктується в організмі. Так ще у 2006 році хірург Ентоні Атала пересадив пацієнтам сечові міхури на каркасі з їхніх власних клітин, і функція міхура покращилась у всіх. Шкірні замінники з культивованих клітин лікують хронічні рани ще з кінця 1990-х.

3D-біодрук — пошаровий “друк” тканини біочорнилом з живих клітин, де форму задає принтер, а не готова основа. Це рання дослідницька стадія. Є перше випробування I фази для біодрукованого сечового міхура, але випробувань складних органів ще немає.

Децелюляризація — з донорського органа хімічно видаляють усі клітини, залишаючи каркас зі сполучної тканини, і заселяють його клітинами пацієнта. Технологія лишається на стадії лабораторних і тваринних досліджень: головна проблема — відновлення судинної мережі, без якої тканина не виживе.

Ксенотрансплантація — пересадка людині органа генетично модифікованої тварини, зазвичай свині. Це єдина з нових технологій, яку вже перевіряли на пацієнтах. У 2024 році хірурги в Массачусетсі пересадили пацієнту нирку свині з 69 генетичними правками. Орган одразу запрацював, пацієнт відмовився від діалізу, але через 52 дні помер від серцевого нападу, не пов’язаного з відторгненням. У 2025 році FDA дозволила перші офіційні клінічні випробування таких пересадок.

Сьогодні в медичній практиці вже застосовують тканинну інженерію простих тканин: шкірні замінники й сечовий міхур з власних клітин пацієнта. iPSC-похідні клітини пройшли клінічні випробування при Паркінсоні й дегенерації сітківки, хоча це не стандартне лікування в звичайній лікарні. Ксенотрансплантація нирок свині перейшла від поодиноких випадків до офіційних випробувань.

Натомість органоїди для трансплантації, децелюляризовані органи з відновленою судинною мережею та 3D-біодрук складних тканин лишаються предметом лабораторних і доклінічних досліджень на тваринах. Жодна з цих технологій сьогодні не дозволяє виростити цілий, функціональний орган для людини.

Наукових даних, які підтверджували б, що це можливо найближчим часом, немає. Кожна технологія вирішує лише частину задачі. iPSC дають потрібний тип клітин, органоїди відтворюють частину структури тканини, тканинна інженерія й біодрук дають форму, децелюляризація — готовий каркас, а ксенотрансплантація — тимчасове рішення дефіциту донорських органів. Жоден із цих підходів, а поки що й у комбінації, не розв’язав головну проблему: створення органа з живою судинною мережею, здатною забезпечити киснем усі його клітини. 

Заява Брайана Джонсона про “клонування себе як немовляти” описує реальну технологію, індуковані плюрипотентні стовбурові клітини, але подає її мовою, яка вводить в оману. 

iPSC — це не копія людини, а перепрограмовані клітини крові, які вже допомагають лікувати окремі захворювання в межах клінічних випробувань. 

Регенеративна медицина сьогодні складається з кількох різних напрямків: iPSC, органоїдів, тканинної інженерії, 3D-біодруку, децелюляризації та ксенотрансплантації, і кожен з них перебуває на власній стадії розвитку, від лабораторної роботи до перших клінічних випробувань.

Ідея виростити собі новий орган з власних клітин лишається реалістичним, але поки що віддаленим напрямком досліджень, а не технологією, доступною сьогодні.

Завітай до наших фітнес-клубів APOLLO NEXT і підбери формат тренувань під свій рівень підготовки та спосіб життя. 

Підпишись на наш канал в Instagram та TikTok, щоб дізнаватись ще більше цікавої та корисної інформації!  

Посилання на наукові джерела (References):